четвер, 1 липня 2021 р.

      4 липня - 130 років від дня народження Петра Панча. Петро
Панч – новеліст, повістяр і романіст, автор казок для дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід.

      Справжнє прізвище письменника Петро Йосипович Панченко. Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі “На калиновім мості”, було багатим на життєві враження. З п’ятнадцяти років, після двокласної школи, пішов працювати. Спершу служив у Народному домі, переписував папери і розносив пакети, а згодом – писарчуком в агента земського страхування. Сімнадцятирічним юнаком Панч уперше залишає рідну домівку і їде до Харкова шукати долі. Тут його взяли на посаду писарчука до канцелярії Інституту шляхетних дівчат.

      У Харкові Петро Панч потрапляє в коло студентської молоді. Він відвідує загальноосвітні курси, дуже багато читає. Проте згодом залишає місто і вступає до Полтавського землемірного училища, одразу після закінчення якого у 1915 році був мобілізований в армію. Він навчається на прискорених курсах в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське звання прапорщика артилерії і опиняється на фронті першої світової війни. Восени 1921 року Петро Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працює землеміром. На цей час припадає і початок літературної діяльності Панча. У валківській газеті “Незаможник”, а далі в газетах “Вісті” та “Селянська правда” з’являються його перші нариси, оповідання, фейлетони, “житні етюди”, підписані псевдонімом – Максим Отава.

      Подаючи матеріали у валківський “Незаможник”, Петро Панченко підписав їх скорочено П.Пан. Але оскільки йшла боротьба з панами, то редактор уникнув небезпечного прізвища, виправивши його на Панч.

      У 1923 році Панч переїхав до Харкова, тодішньої столиці України, і захоплено віддався творчості. Працював у журналі “Червоний шлях”. Одна за одною виходять його книжки “Там, де верби над ставом”, “Гнізда старі” (1923), “Поза життям” (1924), “Солом’яний дим” (1925), “Мишачі нори” (1926) та ін.

      Належав Петро Панч у цей час до літературних угруповань “Плуг”, ВАПЛІТЕ, “ВУСПП”. 1928 року виходить збірка повістей “Голубі ешелони”. Через 20 років (1947 р.) Панч зазнає жорстокого звинувачення за цю книгу, і наступні редакції змінять її ідейно-художній зміст. Перший роман Панча “Право на смерть” (1933) відразу ж був підданий “розносові” і згодом, поспішно перероблений, вийшов під назвою “Облога ночі” (1935). В 30-х роках Петро Панч “розробляє” історико-революційні теми для дітей і про дітей “Малий партизан” (1933), “Будемо літати” (1935), “Син Таращанського полку” (1937). У 1935 році Панч брав участь у Всесвітньому конгресі на захист на захист культури у Парижі. У 1939-1940 роках він очолював Львівську письменницьку організацію. У роки Великої Вітчизняної війни Петро Панч працює в Уфі, потім – головним редактором літературного відділу радіостанції “Радянська Україна” в Москві. Тоді ж його було обрано членом Всеслов’янського комітета, в якому він працював до закінчення війни.

      Творчий доробок письменника цих років – книги оповідань “Рідна земля”, “Гнів матері”, книги фейлетонів “Зозуля”, “Кортить курці просо”.  З 1949 по 1953 рік письменник був головою правління Харківської організації Спілки письменників, а в 1966-1969 роках – секретарем правління Спілки письменників України. У 1954 році вийшов у світ один з кращих творів української прози – роман “Гомоніла Україна”.

У 1965 році Панч створює “повість своїх минулих літ” – роман “На калиновім мості”. Цей твір відзначений Шевченківською премією. Він є своєрідним сплавом автобіографічного, документального та художнього матеріалу. Кращі розповіді із нього про дитинство письменника люблять читати діти (Розповідь “Три копійки”).

      Творчість для дітей – окрема сторінка в доробку письменника. Ще 1922 року написав невеличкий етюд “Свистуни”, а в 1924 році в журналі “Червоні квіти” з’явилося оповідання “Портрет”. У 30-х роках побачили світ дитячі книжки “Гиля, гуси”, “Вовчий хвіст” (1934), “Будемо літати” (1935). Пізніше – “Гарні хлопці” (1959), “Для вас і про вас” (1965) та ін.  Остання книга Петра Панча – збірка статей та етюдів-спогадів “Відлітають журавлі” вийшла 1973 року.

      Помер Петро Панч 1 грудня 1978 року в місті Києві. Його творчість – приклад мистецької послідовності, великої совісності, дотримання неухильних вимог правди за різних обставин.

Олександрівська центральна бібліотека запрошує переглянути книжкову виставку-вшанування під назвою "Думки у слові стверджують себе...", присвячену Петру Панчу.

Немає коментарів:

Дописати коментар