Квітковий дивосвіт

Споконвіку шанують в Україні квіти. Вони милують око, ніжно хвилюють душу, міцно прив’язують наші серця до рідної домівки. Квіти – це прекрасний подарунок природи. Ще з давніх часів квіти відігравали величезну роль в житті людей. Вони завжди приносили людям такі чудові почуття, як любов, радість, гарний настрій та бадьорість.  

         Справжня любов до квітів неможлива без знань про них. Гортаючи сторінки книг, ви опануєте мистецтво аранжування квітів, дізнаєтесь, як облаштувати зимовий сад, навчитесь азам фітодизайну. Хочете створити гарний квітник або клумбу біля будинку, але не знаєте, з чого почати? На ці та багато інших питань ви знайдете відповідь у книгах, представлених на  виставці "Яке це дивне диво - квіти" на абонементі Олександрівської центральної бібліотеки.

         Квіти  вражають нас своїм барвистим розмаїттям. Навіть просто дивлячись на квіти, ми отримуємо велике задоволення, а щоб отримати ще більший заряд позитивних емоцій пропонуємо розгадати кросворд "Квіти", що розташований на сторінці "Ігри, вікторини,кросворди", або за посиланням https://learningapps.org/watch?v=p6q8tj3kj21. Працівники книгозбірні підготували буктрейлер "Квіти - усмішка природи" по книзі "Золота енциклопедія сучасного квітництва", який можна переглянути на відеосторіці нашого сайту або за посиланням https://youtu.be/4S9YvxCWeKw.

 

 

  День Хрещення Київської Русі

  

День Хрещення Київської Русі - державна пам’ятна дата, що відзначається щорічно 28 липня – у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, відповідно до Указу Президента України від 25 липня 2008 року № 668/2008 «Про День Хрещення Київської Русі». У 988 році князь Володимир, син князя Святослава, прийняв історичне рішення про хрещення Русі та хрестився сам з дружиною.  А за дійство, яке відбулося у водах Дніпра, коли хрещення прийняли усі, князя люди стали звати «Великим».  Володимир Великий хотів об’єднати землі,

централізувати владу, змінити світогляд людей та підкреслити значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства. 

     До уваги користувачів  КЗ «Центральна бібліотека» було проведено хвилину духовності "Духовність - храм душі людської", на якій представлено книжкову виставку та огляд літератури «Хрещення в нове життя».  Під час проведення заходу відвідувачі книгозбірні  дізнались про історію свята, про подію, яка відбулася у 988 році на берегах Дніпра, біля стін Києва, про східнослов’янську православну цивілізацію, яка народилася в момент хрещення нашого народу князем Володимиром та про Київ, який є містом – основоположником  історичної, культурної і духовної епохи в житті всіх слов’янських народів, центром християнства і духовного збагачення. Крім того Інформаційний центр Олександрівської центральної бібліотеки запропонував до уваги користувачів фільм «Володимир Великий. Хрещення Русі», в якому розповідається про постать великого князя київського та його історичне рішення – прийняття Християнства.

 

                                        Криниця – води скарбниця

З давніх-давен українці шанобливо ставилися до річок, озер, джерел, криниць. Берегли їх, бо вода в житті людей, тварин, рослин відіграє велику роль. Безцінним даром природи є прісна вода, що знаходиться в земних глибинах. 

    Криниця – святе місце, символ безсмертя і чистоти народного духу. Здавна воду обожнювали наші предки. Вони охороняли і прикрашали джерела, ставили поруч хрест чи розп’яття, щоб людина могла не тільки вгамувати спрагу, а й помолитися. У прадавні часи люди селилися там, де була вода і корм для худоби, а також мандрували від річки до річки, від джерела до джерела. Коли ж почали копати колодязі, то люди змогли надовго зупинятися на одному місці.

     В Олександрівській центральній бібліотеці на жителів селища чекала народознавча година «ВОДА НАЙСМАЧНІША У РІДНОМУ КРАЮ З КРИНИЦІ, ДЕ БАТЬКО І МАТИ ПИЛИ». До заходу підготували виставку-експозицію «Українська криниця», де присутні змогли ознайомитися з цікавими фактами про криниці,  воду та її властивості. У ході заходу дізналися про те, як наші предки шукали воду, навіщо людині потрібна вода, як правильно її пити, якими цілющими властивостями вона володіє. Про криниці складено багато легенд, які зацікавили присутніх, а також ознайомились з прислів’ями про криницю. Присутні  з захватом розповідали легенди, прислів’я, повір’я, загадки про криницю.

    Криниця – символ Батьківщини, сили, багатства, родючості, святості, чистоти, краси, вірності, безсмертя народного духу, розлуки, туги, народної духовності.  Кажуть люди: скільки криниць на землі, стільки зірок на небі. І якщо вам доводилося бачити, як падає додолу небесниця, знайте: то десь замулилося джерело. Отже, щоб не згасали зірки, оберігайте живі батьківські криниці. Бережімо наші животоки, нашу землю, наші джерела, бо саме вони нам дали силу жити, любити, вірити.

 

         Життя, сповнене випробувань

         До дня народження українського політичного та державного діяча, прозаїка, драматурга та художника в Олександрівській центральній бібліотеці оформлено виставку-портрет «Грані таланту Володимира Винниченка», де підібрані кращі твори з багатогранної творчої спадщини письменника. Експозиція презентує збірки оповідань, повістей і п’єс різних років видання. На виставці представлені видання художніх творів письменника, література, яка знайомить відвідувачів бібліотеки з багатогранним життєвим і творчим шляхом, його політичною та громадською діяльністю. 

    Володимир Винниченко займає виняткове місце в українській літературі і особливо в історії української драматургії. Він є автором 14 романів, 23 драм, понад 100 оповідань, п’єс. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Мав він ще й особливе захоплення - малярство. Знаний переважно як політик і письменник, Володимир Винниченко водночас є автором понад півтори сотні творів олійного живопису та графіки, великої кількості пейзажів, натюрмортів, портретів. 

    Володимир Винниченко був всебічно обдарованою людиною, яка залишила по собі неповторний рельєфний слід в історії нашого народу та позначила нові напрямки розвитку українського письменства. В роки радянської влади його було викреслено з української літератури. Настав час для повномасштабного видання його творів, осмислення неперевершеного літературного надбання. Бережімо і його заповіт: «Стійте всіма силами за Україну…».

 

 

 

                     Ажурна прорізь витинанки

   

В Олександрівській центральній бібліотеці  відбувся майстер-клас для всіх бажаючих спробувати себе в досить простому, але одночасно незвичайному виді декоративно-ужиткового мистецтва - витинанці. Витинанка – ажурне вирізування – вид українського народного декоративного мистецтва. Назва походить від слова «витинати», тобто «вирізати». Витинанки вирізаються ножицями та ножем з білого або кольорового паперу. У давнину такі вироби використовували для оздоблення стін, вікон, печей тощо. Ведуча заходу, провідний бібліотека відділу обслуговування В.Бондар, почала із знайомства присутніх з книжковою виставкою під назвою «Ажурна прорізь витинанки».

    Присутні,  отримавши ескізи, із захопленням почали творити. Старанні гості майстер-класу виготовляли закладки для книг. Кожен з них  мав можливість проявити власну креативність та додати до своїх виробів  унікальні риси. Час промайнув в радісній та творчій атмосфері, а всі учасники змогли не тільки познайомитися з новим для себе видом творчості, а й забрати додому власні роботи.

 

 

Цей дивний шоколад

11 липня свято — Всесвітній день шоколаду. Це смачне свято придумали французи, а вперше воно було проведено у 1995 році. Свято швидко стало популярним і тепер щорічно відзначається у країнах Євросоюзу, а також за його межами. Історики вважають, що першими навчилися робити шоколад ацтеки. Вони називали його «їжею богів». Іспанські конкістадори, які вперше доставили шоколад до Європи, називали ласощі «чорним золотом» і використовували для зміцнення фізичних сил та витривалості. Спочатку споживання шоколаду в Європі обмежувалося лише аристократичними колами. Лише на початку XX-го століття після появи промислового виробництва шоколадом змогли насолодитися люди, які не відносяться до аристократії.     Наукою встановлено, що темні сорти шоколаду стимулюють викид ендорфінів — гормонів щастя, які впливають на центр задоволення, покращують настрій та підтримують тонус організму. В Україні День шоколаду першими почали святкувати львів’яни (у 2016 році). Кондитери міста пригощали людей шоколадками незвичних форм: будиночки, гроші, ведмедики і навіть шоколадні піци. Є наукові дослідження, які довели, що складові шоколаду можуть позитивно впливати на розумову дієздатність.      Дослідники Гарвардського університету провели експерименти і з'ясували, що якщо їсти шоколад тричі на місяць, ви проживете майже на рік довше тих, хто відмовляє собі в такому задоволенні. Але це ж дослідження показує, що люди, які їдять дуже багато шоколаду, живуть менше. У шоколаді міститься великий відсоток жиру, а, отже, зайве вживання може привести до ожиріння, і відповідно до збільшеного ризику серцевих захворювань. Отож, підтверджується вислів "все добре в міру". Але якщо ви не можете утриматися від шоколаду, то хоча б споживайте темний шоколад. У ньому більший вміст какао, ніж у молочному шоколаді, він допомагає збільшувати рівень HDL, типу холестерину, що запобігає закупорювання артерій жиром. Цікаві факти про шоколад • Існує як мінімум 4 Дні шоколаду – 7 липня, 11 липня, 13 вересня, 8 жовтня. • Першу шоколадну плитку в світі випустила англійська фабрика Cadbury у 1842 році. Шоколадка цієї ж шоколадної фабрики вважається і найціннішою в світі. Вона належала досліднику Роберту Скотту і була з ним під час його першої експедиції до Антарктики. У 2001 році її продали на аукціоні в Лондоні за 687 доларів. • Найбільше шоколаду їдять у Швейцарії. Кожен житель цієї країни з’їдає в середньому 11.8 кг шоколаду в рік. А ось американці опинилися аж на 15 місці з 5,4 кг в рік на людину. • У цивілізації Майя какао-боби були основною торговою валютою. Наприклад, раба можна було купити за 100 бобів, а індичку за 20. • Вживання шоколаду раніше засуджувалося католицькою церквою. У дії шоколаду вбачали чаклунство, а всіх, хто його вживав, називали єретиками і богохульниками. • Якщо ви хочете отримувати від шоколаду користь – краще вживати тільки темний, де в складі мінімум 70% какао. Доведено, що саме він покращує зір при погодних умовах, швидкість реакції, знижує ризик розвитку інфаркту у чоловіків на 17%, а також покращує роботу мозку. Крім того, у людей, які регулярно вживають шоколад, ризик хвороб серця скорочується на 37% • Шоколад приємніший за поцілунки. Танення його в роті приводить людину до більш тривалого відчуття ейфорії. • Найбільшу плитку шоколаду виготовили у Великобританії на фабриці Thorntons. Її вага – 5,8 тонн. • Какао-боби – один з перших товарів, привезених до Іспанії Христофором Колумбом у 16 столітті. • У природі какао-боби мають 300 смаків і 400 ароматів. • Близько 20% всього арахісу і 40% всього мигдалю в світі поставляються для шоколадних виробів. • Дерева какао живуть близько 200 років, але плодоносять лише 25 років. • Темний шоколад добре допомагає при високому тиску, однак якщо ви тут же зап’єте його молоком, усі корисні властивості зійдуть нанівець.     Запрошуємо до бібліотеки, познайомитися з виставкою-інсталяцією "Шоколаду кожен рад, весь світ любить шоколад". Смакуйте шоколадом, читаючи книги!

 

      Нові книги – нові зустрічі

  Неабияке задоволення приносять нові книги, які надходять до бібліотеки. Адже кожна нова книга – це завжди подія та нове знайомство. Це яскраві видання на будь-який смак для читачів різних вікових груп. 

Пропонуємо ознайомитись із новинками, які надійшли до Олександрівської центральної бібліотеки,  які будуть цікаві та корисні підліткам і дорослим. 

    До вашої уваги третя книга (1 та 2 томи) «Умножити неможливе» із серії «Відголоски родинної пам’яті» про окремі моменти  історії людства, України та Кіровоградського краю. Автори Карпов В.Є. та Чеботарьов С.С. писали по народним переказам, міфам і билинам.

    Хто з нас не чув про міфи Давньої Греції? Саме про це – про історію, яку міфи старанно ховали від сторонніх очей і тим самим зберегли для прийдешніх поколінь  книга «Золоте руно» - автор Мустафін О.Р.

    Книга «Щастя». Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає. Автор - Тимо Айраксинен ( пер. з фінської). Книга розрахована на широке коло читачів, адже про щастя мріє ледь не кожна людина.

    До уваги всіх, хто цікавиться проблемами психології людини книга «Сон» (Автори Д’єго Калб, Анна Морено; пер. з іспанської).

    Ви хочете завжди почувати себе добре? Нема проблем! В книзі «Методики очищения   организма», редактор.А.М.Гопаченко, ви найдете методики такого очищення та практичні поради . Також вас зацікавлять книги Малахова Г.П.

    Гарна книжка допоможе чудово провести свій вільний час у спекотне літо. Приємного та цікавого читання!

    Завжди раді бачити Вас у  бібліотеці.

 

      4 липня - 130 років від дня народження Петра Панча. Петро
Панч – новеліст, повістяр і романіст, автор казок для дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід.

      Справжнє прізвище письменника Петро Йосипович Панченко. Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі “На калиновім мості”, було багатим на життєві враження. З п’ятнадцяти років, після двокласної школи, пішов працювати. Спершу служив у Народному домі, переписував папери і розносив пакети, а згодом – писарчуком в агента земського страхування. Сімнадцятирічним юнаком Панч уперше залишає рідну домівку і їде до Харкова шукати долі. Тут його взяли на посаду писарчука до канцелярії Інституту шляхетних дівчат.

      У Харкові Петро Панч потрапляє в коло студентської молоді. Він відвідує загальноосвітні курси, дуже багато читає. Проте згодом залишає місто і вступає до Полтавського землемірного училища, одразу після закінчення якого у 1915 році був мобілізований в армію. Він навчається на прискорених курсах в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське звання прапорщика артилерії і опиняється на фронті першої світової війни. Восени 1921 року Петро Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працює землеміром. На цей час припадає і початок літературної діяльності Панча. У валківській газеті “Незаможник”, а далі в газетах “Вісті” та “Селянська правда” з’являються його перші нариси, оповідання, фейлетони, “житні етюди”, підписані псевдонімом – Максим Отава.

      Подаючи матеріали у валківський “Незаможник”, Петро Панченко підписав їх скорочено П.Пан. Але оскільки йшла боротьба з панами, то редактор уникнув небезпечного прізвища, виправивши його на Панч.

      У 1923 році Панч переїхав до Харкова, тодішньої столиці України, і захоплено віддався творчості. Працював у журналі “Червоний шлях”. Одна за одною виходять його книжки “Там, де верби над ставом”, “Гнізда старі” (1923), “Поза життям” (1924), “Солом’яний дим” (1925), “Мишачі нори” (1926) та ін.

      Належав Петро Панч у цей час до літературних угруповань “Плуг”, ВАПЛІТЕ, “ВУСПП”. 1928 року виходить збірка повістей “Голубі ешелони”. Через 20 років (1947 р.) Панч зазнає жорстокого звинувачення за цю книгу, і наступні редакції змінять її ідейно-художній зміст. Перший роман Панча “Право на смерть” (1933) відразу ж був підданий “розносові” і згодом, поспішно перероблений, вийшов під назвою “Облога ночі” (1935). В 30-х роках Петро Панч “розробляє” історико-революційні теми для дітей і про дітей “Малий партизан” (1933), “Будемо літати” (1935), “Син Таращанського полку” (1937). У 1935 році Панч брав участь у Всесвітньому конгресі на захист на захист культури у Парижі. У 1939-1940 роках він очолював Львівську письменницьку організацію. У роки Великої Вітчизняної війни Петро Панч працює в Уфі, потім – головним редактором літературного відділу радіостанції “Радянська Україна” в Москві. Тоді ж його було обрано членом Всеслов’янського комітета, в якому він працював до закінчення війни.

      Творчий доробок письменника цих років – книги оповідань “Рідна земля”, “Гнів матері”, книги фейлетонів “Зозуля”, “Кортить курці просо”.  З 1949 по 1953 рік письменник був головою правління Харківської організації Спілки письменників, а в 1966-1969 роках – секретарем правління Спілки письменників України. У 1954 році вийшов у світ один з кращих творів української прози – роман “Гомоніла Україна”.

У 1965 році Панч створює “повість своїх минулих літ” – роман “На калиновім мості”. Цей твір відзначений Шевченківською премією. Він є своєрідним сплавом автобіографічного, документального та художнього матеріалу. Кращі розповіді із нього про дитинство письменника люблять читати діти (Розповідь “Три копійки”).

      Творчість для дітей – окрема сторінка в доробку письменника. Ще 1922 року написав невеличкий етюд “Свистуни”, а в 1924 році в журналі “Червоні квіти” з’явилося оповідання “Портрет”. У 30-х роках побачили світ дитячі книжки “Гиля, гуси”, “Вовчий хвіст” (1934), “Будемо літати” (1935). Пізніше – “Гарні хлопці” (1959), “Для вас і про вас” (1965) та ін.  Остання книга Петра Панча – збірка статей та етюдів-спогадів “Відлітають журавлі” вийшла 1973 року.

      Помер Петро Панч 1 грудня 1978 року в місті Києві. Його творчість – приклад мистецької послідовності, великої совісності, дотримання неухильних вимог правди за різних обставин.

Олександрівська центральна бібліотека запрошує переглянути книжкову виставку-вшанування під назвою "Думки у слові стверджують себе...", присвячену Петру Панчу.